І великий князь Всеволод, син Ярославів, внук Володимирів, котрий по старшому браті своєму Ізяславі Ярославичі княжив у Києві, взяв собі доньку грецького царя Костянтина Мономаха, і родив з нею сина Володимира Мономаха. Як жили князі руські з царями грецькими в такій приязні, і чисельні дарунки від них приймали, дарований був Києву вказаного [нижче] року й цей безцінний дарунок — цілющі мощі святої великомучениці Варвари, за тих обставин, які описуються раніше в Повісті, написаній достовірним мужем пречесним ієромонахом Феодосієм, ігуменом обителі Святомихайлівської Золотоверхої Київської, повісті.

Михаїл Святополк князь Київський, син Ізяславів, внук Ярославів, а правнук Володимира святого мав першу жону грекиню, Олексія Комнина царя грецького доньку, на ім’я Варвара. Та, йдучи з Цариграду в руську землю, вмолила батька свого, аби дав їй чесні мощі свят. великомучениці Варвари, і взявши їх, до граду Києва з собою принесла. Чоловік же її, великий князь Михаїл, побудувавши року від сотворіння світу 6616 (1108) р. церкву кам’яну в ім’я заступника свого святого архистратига Михаїла, поклав у ній з честю ті святі мощі; які, коли йшов на руську землю війною цар татарський Батий, заховані були хранителями церковними під спудом тої ж церкви в місці таємному: під сходинками стовпа кам’яного, що веде наверх церкви. Коли ж пройшла війна, через значний час, промислом Божим знайдені [мощі свят. Варвари], вийняті були з криївки тої і знову на виду в тій же церкві благоліпно покладені. Воїстину ж, без усякого сумніву, не інші є ті чесні мощі, лиш святої великомучениці Варвари. Про них же, якщо й був до війни опис складений докладніший, то в тім часі, коли безбожний той цар татарський Батий вогнем і мечем землю Руську повоювавши, преславний і прекрасний град Київ розорив, і порожнім його зробив, тоді й книги літописів попалені були, і мало що останнім поколінням залишилося відоме про те, що було в попередні часи за великих князів Київських. Проте істинність чесних цих святої великомучениці Варвари тут сущих мощей утвердилася достовірно [також] і в недавні часи, коли за блаженної пам’яті великого ревнителя Православ’я преосвященного митрополита Київського Петра Могили літа від Різдва Христового 1644 був у Києві королівства Польського сенатор, преславний канцлер, Георгій Осолинський. І поклоняючись із вірою чесним тим мощам святої великомучениці Варвари в церкві Золотоверхій Святомихайлівського монастиря, оповідав: “Коли був, — каже, — в Римі, оскільки мав велику віру в допомогу тої святої великомучениці Варвари, згідно численних переказів, що коли хто вручає себе заступництву її, той без покаяння, сповіді і Причастя Божественних Таїн не помре; питав скрізь на Заході, чи є там десь мощі святої великомучениці Варвари чи що б про них де почуто на сході. Оскільки на заході мощі святої великомучениці Варвари не знаходяться, [а] також і ті, хто бував на сході, кажуть, що там їх нема, то можуть бути лише в тутешніх землях. І я єсмо, — каже той канцлер, — вірую, що це тут у Києві істинні є мощі святої великомучениці Варвари”. І молитвенно поклонивсь їм і, приклавшись благоговійно, просив, аби дана йому була часточка певна руки святої великомучениці Варвари. Дана [вона] йому, вельми за те вдячному.

* * *

Потім же, року від Різдва Христового 1650, за блаженної пам’яті преосвященного митрополита Київського Сильвестра Косова гетьман великий Литовський, князь Януш Радивіл, коли штурмом взяв був богоспасаємий град Київ, то за бажанням його, дано було йому дві часточки немалі від перс та від ребра святих тих мощей святої великомучениці Варвари, з яких одну частину більшу, яка від перс, зберіг для жони своєї княгині Марії, благочестивої доньки Господаря Молдовлахського Іо Василія. По її ж приставленні та часточка лишилася була преосвященному митрополиту Київському Йосифу Тукальському, яку він до українського города Канева з собою приніс. І потім взята до Батурина — града малоросійського, — і нині в монастирі святого чудотворця Миколая Батуринському чудодійно знаходиться, достохвально вшановується. Другу часточку меншу, що від її ребра, той же князь Радзивіл послав у дарунок біскупу Віленському Георгію Тишкевичу, згідно бажання його, про що прохав його, пишучи з граду Вільни. Прийнявши дарунок той, біскуп зберігав його з честю в палаті своїй, в ковчезі ебеновому. Прилучилося потім загорітися палаті біскупській та геть згоріти. По пожежі тій знайдений був цілим і неушкодженим тільки ковчежець той ебеновий з часточкою мощей святої великомучениці Варвари, за що всі, здивувавшись, прославили Бога й святу великомученицю Варвару. Чудо ж це повідане було чесним та віри достойним чоловіком в монастирі Святомихайлівському Золотоверхому Київському року від Різдва Христового 1657. Попереднього ж року 1656 святіший патріарх Макарій, перебуваючи в Києві, поклонявся з великою вірою та любов’ю, і зі сльозами чесним святої великомучениці Варвари мощам в Святомихайлівському Золотоверхому монастирі, і говорив: “Іліополь-град, де свята великомучениця Варвара постраждала, знаходиться в моїй патріархії, недалеко від Антіохії. І як питався про мощі її святі, — відповідь отримав, що ні там їх нема віддавна, ні ніде на сході, але мають бути у землі Варварській, як називають деякі цю землю Руську. Вірую єсмо безсумнівно, що знаходяться тут істинні мощі святої великомучениці Варвари”. І просив, аби дана була йому часточка від тих святих мощей, яка за згодою тодішнього преосвященного митрополита Київського Сильвестра Косова і дана була. Ту він з великою радістю і вдячністю прийняв.

Але чи треба свідоцтва більшого, ніж самі чудеса та зцілення від чесних цих святої Великомучениці мощей, що стаються в СвятоМихайлівському Золотоверхому Київському монастирі, [і] які більше від сурм велегласних на весь світ волають, і всіх упевнюють, що то є воїстину мощі святої великомучениці Варвари. З тих чудес належить тут пом’янути дещо, для впевнення маловірних.

* * *

Преосвященний архієпископ Чернігівський Лазар задовго до архієрейства свого від року 1650 Втілення Бога Слова трудячись в повчанні і проповіданні душеспасительних словес, між іншими й на святі святої великомучениці Варвари проповідуючи Слово Боже, прославляв вельми вдячно чудо, і своє від тих святих мощей по тяжкій хворобі отримане зцілення, і повсякчас прославляти не переставав; також і в своїй книзі Труб празничних надрукувати благоволив у літо Господнє 1664: “і я сам, — каже, — в недузі моїй, великою одержимий неміччю, не волів іншого лікаря, коли припав до мощей святої великомучениці Варвари, із вірою пив воду, в яку була вмочена рука великомучениці — чаша цієї води була мені спасінням”.

* *

Пречесний згаданий ігумен монастиря Святомихайлівського Золотоверхого Київського ієромонах Феодосій повідав, що [коли] по благословенню преосвященного митрополита Київського Сильвестра Косова літа Господнього 1655, прийняв він те ігуменство — прийшов до нього того ж року один чесний громадянин Слуцький, принісши руку зі срібла зроблену, і дав повісити її при чудотворних святої великомучениці Варвари мощах. Запитаний був сей: “Що знаменує зроблене тобою?” Оповідав під присягою: “сильна найшла хвороба на руку мою, і скорчила була так, аж навіть розігнути не міг. На ту незцілиму хворобу страждаючи, згадав святу великомученицю Варвару, котра тут чудотворить: що при мощах її святих подаються зцілення. Молився, отже, до святої великомучениці про зцілення руки моєї, і обітницю сотворив — піти на прощу до чесних її мощей. І так з допомогою святої великомучениці Варвари рука моя скорчена зцілилась. Я ж обітницю свій виконуючи, сюди прийшов мощам її святим із вдячністю поклонитися, і руку цю срібну в ознаменування моєї, зціленої допомогою святої великомучениці Варвари, до мощей її святих приніс”.

* * *

Той же пречесний Святомихайлівський ігумен Феодосій оповідає, що літа 1660, під час міжусобної війни, засмутився він через бідність свого монастиря, і збідніння [необхідного] для здоров’я та життя. [І] коли заснув — привиділося йому, що знаходиться біля чесних мощей святої великомучениці Варвари. І бачить святу великомученицю Варвару, котра лежить в єлеї масляному, яким наповнена її рака. І що говорить свята Варвара до нього: “Не смутися. Я з вами єсмо”. По тому видінні, вставши, почав він тлумачити про себе, що в Святому Письмі єлей знаменує милість. «І таке виповнення єлеєм, в якому, — каже, — бачив, як лежала свята великомучениця Варвара, знаменням є, що молитвами її святими в монастирі тому не буде нестатків і бідності, але помилування достатком без ніяких нестач, як насправді і сталося.

* * *

Потім, літа 1666 у святий піст перед святом Різдва Христового, в який і пам’ять святої великомучениці Варвари святкується, двоє людей — Андрій і Федір, служиві люди, побачивши на мощах святої великомучениці Варвари дорогоцінні прикраси, вирішили їх вкрасти. І, прийшовши вночі, відчинили злодійським знаряддям південні церкви Святомихайлівської двері, і увійшовши досередини, попрямували до мощей святої великомучениці Варвари. Коли ж до чесної її раки наблизилися — раптово вдарив грім страшний, і іскри вогненні від раки святої на лиця їхні посипалися. Вони ж від страху того впали на землю, немов мертві, і один із них оглух, а другий став біснуватим, і втратив розум Потім той, котрий оглух, прийшовши трохи до тями, зрозумів, що покарав його Бог і свята великомучениця Варвара. Вивів друга свого божевільного із церкви, і знову її зачинив. І нічого не взявши, пішли по домівках. Про це чудо сам той оглухлий по семи днях оповідав духовному своєму батькові ієромонаху Симеону, прийшовши знову з покаянням до церкви Святомихайлівської та привівши друга свого божевільного. Той же [Симеон] по можливості наставивши їх, аби істинно покаялися з надією на допомогу святої великомучениці Варвари, відомої зціленнями, відпустив. І по тому ігумену своєму СвятоМихайлівському ієромонаху Феодосію оповів те під присягою перед Вівтарем Святим, ідучи на служіння Божественної Літургії.

* * *

Потім, року 1668, місяцясерпня 12 дня воїн один, прийшовши в церкву до чесних мощей святої великомучениці Варвари, і з великим благоговінням поклоняючись, зітхнув, і оповів пономарю й іншим багатьом людям, котрі були тоді біля тих святих мощей, [таке]: «Великого, — каже, — сподобився заступництва чудесного святої великомучениці Варвари: одного бо разу, як у полку перебував, поїхали були з чисельними друзями нашими по траву. І ось напали на нас татари, і всіх друзів моїх у полон побрали, я ж лише один рук їхніх уникнув. І коли дякував Богу, жаліючи друзів моїх, явилася мені свята діва Варвара в такому ж одязі і в такому ж вінці, як тут лежить. І говорить до мене: «Знай, чоловіче, що я є мучениця Варвара, яка від варварів тебе порятувала». Тому прийшов, — каже воїн той, — сюди до мощей її святих, аби вдячно поклонитися за чудесне те заступництво. І вам, хто чує, це чудо оповідаю».

* * *

Потім, літа наступного 1670 громадянин чесний, а пізніше і бурмистер Богобереженого міста Києва Іван Райця охоплений тяжкою хворобою вогневицею, прохворівши немало, згадав про себе святу великомученицю Варвару, котра подає від мощей своїх чудесні зцілення, [і] не маючи сил до них самому дійти через тяжку хворобу, яка не давала йому й з постелі встати, послав, до монастиря Святомихайлівського, просячи води, политої на руку святої великомучениці Варвари, вірячи, що від того зцілиться. В той час таким вогнем палений був, що аж язик його зсохся. Радили йому ближні, аби чого випив для охолодження вогню того. Він же відповідав: «Навіть, якщо помиратиму — не питиму нічого, доки не буде принесена вода з руки святої великомучениці Варвари» — таку мав віру в святу. По тому, коли принесена була від руки тих мощей святих вода, прийняв її Іоанн, радіючи, і, помолившись, із вірою напився. Тоді негайно заснув міцно — не міг [бо] раніше спати зовсім. І ось у сні тому явилася йому прекрасна дівчина, що стояла в церкві святого архистратига Михаїла. І каже: «Чоловіче, чи знаєш, хто я є?» І відповів він: «Не знаю!» По тому [дівчина] мовить: «То знай, що я є мучениця Варвара. Багато хто не вірить, що мощі мої в монастирі цьому Святомихайлівському істинними були. І сам знай, що ті мощі мої — істинні, і всім проповідуй, аби тому вірили. На знамення того — ти уже здоровим є!» Це сказавши, лягла сама в раку свою, що стояла на прикрашеному місці. А Іоанн, в той час пробуджений від сну, відчув себе таким здоровим, ніби нітрохи не хворів. І дякуючи Богу та святій великомучениці Варварі, повідав [про те] під присягою не лише ігумену Святомихайлівському Феодосію, по плоті брату своєму старшому, але й усім, те чудесне своє з допомогою святої великомучениці Варвари зцілення, і достовірне звіщення про істинність її мощей святих, що тут знаходяться.

Численні непрестанно при тих чесних святої великомучениці Варвари мощах в Святомихайлівському Золотоверхому Київському монастирі бувають чудеса та зцілення різноманітні, що множаться від цілющої святої води, що зливається на святу руку її праву.

Проте про другу святої великомучениці Варвари руку святу — ліву, та не буде невідомим, що при нетлінному тілі її святому тут у церкві Святомихайлівській здавна не знаходиться, але залишена була в грецькій землі. По довгім часі, коли постав православний митрополит Київський, блаженної пам’яті, Петро Могила, перенесена була до польської держави одним чесним греком, котрий переселився до неї, котрий, як вважають, походить із роду царського Кантакузинського, премудрим вчення Геленова лікарського майстром, котрий називався Мозеля, і покладена в збудованій ним у Луцьку кам’яній церкві Братській Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Коли ж по багатьох літах, за єпископа Луцького православного преосвященного Гедеона, князя Четвертинського, який по цьому був митрополитом Київським, безбожні жиди обікрали церкву Братську Луцьку, тоді й руку ту святу в кіотці срібному серед іншого начиння церковного викрали, і кинули її в піч палаючу винокурну, де, весь день і всю ніч вогнем палена, рука та свята перебувала неушкодженою. Побачивши це безбожні ті крадії вийняли з печі ту святу руку непошкоджену, і нищили її таємно вночі молотами залізними. Ледве ж розбивши на маленькі шматочки, кинули знову в ту палаючу піч. По цьому невдовзі завдяки належному слідству в тій крадіжці, і почутому вночі там сусідами биттю молотів, що кості розбивали, виявлений був дивним промислом Божим злочин безбожних тих жидів, котрі, коли [їх] під час тортур про руку ту святу допитували, не хотіли зовсім відповідати. Тоді спало на думку благочесним вигребти попіл із печі тої і просіяти через решето, в якому після просіяння знайдено малі частинки розбитих мощей руки тої святої. Там же знайдено її знамення — прикрасу з коралу, що на ній була, яка не перетворилася на попіл, а лише побіліла. А по тій знахідці руки тої святої, на малі часточки розбитої, оповіли про те уже й самі ті безбожні жиди, вдруге катовані. І по тому з благословення тодішнього єпископа Луцького, блаженної пам’яті Гедеона, князя Четвертинського, рука та свята розбита, вкладена була з усіма знайденими її частинами і з тими ж коралами, що на неї вказали, вогнем побіленими, в кіотець чесний, для того зроблений, і внесена була з честю в супроводі освященного собору і народу численного зі святими хрестами й свічами, і всякими святоліпними прикрасами, і з проповіддю Слова Божого до престольної православної єпископії Луцької — святого Іоанна Богослова церкви.

По декількох літах преосвященний вище пом’янутий пастир Гедеон, задля гонінь на православ’я переселяючись із єпископії Луцької в малу Р?ссію, привіз із собою той кіотець із чесною святої великомучениці Варвари рукою розбитою, і коли зведений був на престол митрополії Київської, тоді й ту святу руку в тому ж кіотці поклав чесно у Вівтарі церкви першопрестольної митрополітанської київської святої Софії Премудрості Божої, де [вона] благоговійно вшановується.