У сонмі українських православних святих блаженна княгиня Ольга особливо шанована як перша жінка — володарка держави, як та, що перша від українського народу увійшла в Небесні оселі Господні.

По-різному трактують літописці її походження та місце народження. За одними відомостями вона була правнучкою новгородського князя Гостомисла. Народилася й дитинство своє провела в селі Вибути, недалеко від Пскова.

Батьки блаженної Ольги хоч і були язичниками, однак з дитинства прищепили їй правила чесного й розумного життя, яких дотримувалися самі. Давнє передання розповідає про її першу зустріч з майбутнім чоловіком — князем Ігорем з роду Рюриковичів. Молодий князь прибув з Києва до своїх володінь і мав потребу перебратися на протилежний берег річки Великої. Покликавши перевізника, він приємно здивувався, що в човні виявилася дівчина, та ще й дивної вроди. Запалала в князя похіть і став він схиляти красуню до гріха. Та не такою була юнка: не лише вродливою, але й розумною і цнотливою. Присоромивши Ігоря, нагадала йому про князівське достоїнство володаря і судді, який має бути світлим прикладом добрих справ для своїх підданих. Мудрий урок отримав молодий князь і надовго запам'ятав її слова, її вроду.

А вже як прийшов йому час вибирати собі наречену, то жодна з київських не прийшлася йому до серця. І згадав він свою зустріч з Ольгою, послав у землю Псковську свого родича з конкретним завданням — привезти її до Києва. В 903 році, про гучне весілля знали всі жителі Києва.

Але повернімося до іншого варіанту розвитку подій. У Лаврентіївському списку "Повісті минулих літ" преподобного Нестора говориться трохи по-іншому: "...приведе собі жену от Плескова іменем Ольгу." Річ у тому, що відомий дослідник православно-словянської старовини архімандрит Леонід ще в XIX ст. стверджував, що мова йде про болгарське місто Плесков ("Русская старина", июль 1888г). Досліджуючи літописи ХVст., отець Леонід зрозумів, що княгиня Ольга була родом з Болгарії з міста Плескова, заснованого ще Констянтином Великим, і за походженням була болгарською княжною. Теперішній Псков був заснований за бажанням княгині Ольги і названий Плесковим на честь її "малої батьківщини". Своє дослідження отець Леонід підтверджував ще й тим, що духовним наставником і постійним супутником до кінця її життя був пресвітер і чернець Григорій, також болгарин. Син княгині Ольги, Святослав, особливо тяжів до Болгарії, навіть замість Києва бажав жити в Переяславці Болгарському. (Про все це писав журнал Російського Синоду "Церковные ведомости" №28 за 1888 рік).

Після весілля князь Ігор вирушив у довготривалий військовий похід на Грецію, а коли повернувся, то став батьком — народився син Святослав. 

У 948 році князь Ігор обходив свої володіння з метою контролю за збором державної данини в натуральному вигляді. У нього виник конфлікт з древлянами, що привів до смерті князя. Сильна волею, вдова міцно взяла княжу владу у свої руки. Звичайно, будучи язичницею вона не могла не помститися за смерть свого чоловіка. Два посольства древлян у Києві були піддані мученицькій смерті, потім 5 тисяч війська було знищено під стінами їхньої столиці — м. Іскоростеня. Наступного року Ольга з військом знову стояла під стінами Іскоростеня і спалила його дотла.

Оскільки син Святослав був ще неповнолітнім, вся повнота влади залишалась в руках княгині. Керуючи державою, вона постійно виявляла велику мудрість, централізувала державне управління з допомогою системи "погостів", одного із видів сільських громад

Підтримувала дружні стосунки зі Сходом — Візантією, а згодом — і з Заходом.

Потроху почала поривати в душі із язичницькими законами в питаннях віри та скеровувати свій взір на Константинополь. Їде з візитом до правителя наймогутнішої і найкультурнішої на той час держави — Візантії — імператора Костянтина Багрянородного. До Константинополя її супроводжував величний флот. Це була й дипломатична місія, і демонстрація могутності Київської держави, і релігійне паломництво.

Минав 955 рік. На прикладі Візантії Ольга чітко побачила, як, турбуючись за державне і політичне життя, треба багато уваги приділяти життю духовному, релігійному. У столиці Візантії Ольга приймає Святе Хрещення від Вселенського Патріарха Феофілакта. Хрещеним батьком був сам імператор Візантії Костянтин Багрянородний. Саме це й стало підставою для Ольги відмовити імператору вийти за нього заміж.

На одному з прийомів у столиці Візантії Ольга отримала в подарунок золоте блюдо з дорогоцінними каменями, яке вона пожертвувала в ризницю Собору Святої Софії у Києві. На початку XIII ст. його бачив і описав тодішній дипломат і майбутній архієпископ Новгородський, святитель Антоній (пам'ять 10(23) лютого).

У хрещенні Ольга отримала ім'я святої Олени, матері імператора Костянтина (пам'ять обох 21 травня(3 червня)), яка знайшла в Єрусалимі Животворящий Хрест Господній. Саме з його частини було вирізано й зроблено менший хрест, яким Вселенський Патріарх благословив новохрещену княгиню Ольгу. І був на ньому такий напис: "Обновися Руська земля Святим Хрестом, його ж прийняла Ольга, благовірна княгиня". Разом з Ольгою хрестилася і її родина, а також все руське посольство. Після хрещення Ольга раділа духом і тілом, а Патріарх багато повчаючи її у новій вірі, говорив: "Благословенна ти між жінками руськими, бо ти полюбила світло та покинула темряву. І благословлятимуть тебе сини Русі, аж до останнього покоління твоїх онуків".

Та все ж таки не всі питання розв'язала Ольга у Константинополі. Не змогла вона схилити імператора до згоди на шлюб свого сина Святослава із його дочкою. А ще не вийшло домовленості із Патріархом Феофілактом про відновлення у Києві митрополії, яка існувала вже при Аскольді.

Приєдналась княгиня Ольга до християнства грецького, надійно заклавши фундамент Православної віри у Київській Русі на всі подальші часи. У цьому і був рівноапостольний подвиг Великої княгині Ольги. Повернувшись додому, свята Ольга зайнялася поширенням віри Христової серед народу Київської держави. Вона збудувала в Києві церкву в ім'я святителя Миколая, у Вітебську (тепер Білорусія) церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці, започаткувала встановлення придорожних хрестів, які так і називаються Ольжиними.

Нажаль, не забарилася язичницька реакція на всі ці дії святої Ольги. За наказом сина Святослава було вбито племінника Ольги Гліба, деякі побудовані матір'ю храми були зруйновані.

На схилі життя Ольга пережила багато скорбот. Син остаточно переселився в Переяславець на Дунаї, а Ольга в Києві вчила своїх онуків Ярополка, Олега та Володимира християнської віри. Але охрестити їх не наважилася, бо боялася гніву сина.

То був час останнього розквіту язичництва на українській землі. Боячись антихристиянських настроїв, Ользі навіть священика доводилося тримати біля себе таємно. Це був пресвітер Григорій.

Блаженна Ольга часто хворіла й відчувала кінець земного життя. Просила сина після її смерті нічого не робити, що вимагав язичницький звичай. Слухаючи матір, син гірко плакав, все обіцяв зробити, як вона просить.

Причастившись Святих Божественних Тайн 11 липня 969 року, свята Ольга відійшла в Небесні Оселі. Пресвітер Григорій виконав всі її заповіти і відслужив чин християнського поховання. Про місце поховання в літописах нічого не знаходимо. Відомо лише, що після спорудження рівноапостольним князем Володимиром Десятинної церкви, святі мощі княгині Ольги були урочисто перенесені у цей собор. Подальша їх доля невідома.

Свята Рівноапостольна княгиня Ольга канонізована Православною церквою у 1547 році.

За матеріалами книги Б.Самбора «Святі землі Української»