Ваша Святість, Святійший Владико і отець!

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства,

богомудрі Архіпастирі і Святителі Христові! 

У цей священний і відповідальний момент, коли я стою перед вами, моє серце і душу переповнюють духовний трепет та хвилювання. Рішенням Вашої Святості та Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату я покликаний до високого єпископського служіння.

Усвідомлення висоти архієрейського служіння в Церкві змушує мене реально оцінити свої сили. Звичайних, людських сил недостатньо, щоб звершувати його так, як того очікує від мене Господь. Але надихають мене слова Спасителя: «Без Мене не можете творити нічого». Він дає особливі благодатні дари для цього в Таїнстві архієрейської хіротонії. Ці дари єпископ отримує не як нагороду за свої заслуги, а як дар апостольського наступництва. Свята Церква вчить, що Сам Господь обирає Своїх служителів: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і поставив вас, щоб ви йшли і приносили плід» (Iн. 15, 16). Хвилююся про те, наскільки плідним буде те дерево, яке Господь посадив сьогодні в моїй особі.

Розумію, що єпископство - це насамперед не влада й почесть, а праця та подвиг. I справді: чи легко бути «для всіх усім»? (1 Кор. 9, 22) Чи легко «знемагати за всіх, хто знемагає, і спокушатися за всіх, хто спокушається»? (2 Кор. 11, 29) Чи легко бути «зразком для вірних у слові, у житті, в любові, у дусі, у вірі, в чистоті»? (1 Тим. 4, 12) Чи легко зуміти, коли треба, одного викрити, іншому заборонити, третього «вблагати з усяким довготерпінням»? (2 Тим. 4, 2) Чи легко відповідати за себе, за паству, за пастирів?

Знаю з історії Церкви Христової, що великі й сильні духом мужі, такі як святителі Василій Великий, Григорій Богослов, Iоанн Золотоустий та інші лякалися висоти й відповідальності єпископства, а тому намагалися ухилятися від нього. Чи ж мені, не маючи життєвого досвіду, йти на таке служіння? Тільки чернечі обітниці та страх піти проти волі Божої змушують мене прийняти велич архіпастирського подвигу.

Мабуть, зараз я ще не цілком усвідомлюю ту відповідальність, яку приховує в собі архієрейське служіння. Через це я довіряю свою душу волі Божій, покрову і заступництву Божої Матері та молитвам святого Архістратига Михаїла та всіх небесних сил безплотних, в обителі яких я несу послух намісника.

Сьогодні перегортається ще одна сторінка мого життя. Оглядаючись на своє минуле життя, вбачаю в ньому Промисел Божий, який вів мене незбагненними шляхами до здійснення Своєї волі. Я навчався у Київській Духовній семінарії і академії, став ченцем Свято-Михайлівської Золотоверхої обителі, де на протязі десятьох років ревно ніс послух ризничого, а пізніше скарбника і намісника, які і продовжую нести до сьогоднішнього дня.

В цей особливий день хочу низько вклонитися і подякувати своїм батькам, які змалку прищепили в моєму серці щиру любов до Бога, до Церкви і молитви.

В ці священні хвилини вважаю за обов’язок висловити сердечну вдячність нашому Первосвятителю, Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету за його довіру до мене, за особистий приклад жертовного служіння Господу і Церкві Божій, прошу і надалі не залишати мене в своїх святих молитвах і батьківській опіці.

З почуттям глибокої вдячності хочу згадати митрополита Львівського і Сокальського Димитрія, з  рук якого, я отримав чернечий постриг у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, а також братію монастиря, з якою я духовно зростав і яка завжди мене підтримувала і була для мене духовною опорою.

Усвідомлюючи своє недостоїнство для архієрейського служіння, але сподіваючись на силу Божу, «яка в немочі звершується» (2 Кор. 12, 9) і для якої немає нічого неможливого, прошу святих молитов у Вашої Святості, архіпастирів, пастирів і народу Божого, щоб благодатна допомога Господня, зробила моє служіння плідним і спасительним на славу Божу і на благо Святої Церкви. Амінь.