Статті

Друк

Чудо Архистратига Михаїла в Хонах

00003482У Фригійському місті Колосси, поблизу міста Ієраполя, над джерелом чудотворної води стояв храм Святого архістратига Михаїла. Від води цього джерела хворі отримували багато зцілень, – навіть більше, ніж в купальні Силоамській. В ту купальню тільки один раз на рік сходив ангел Господній і збурював воду, тут же завжди перебувала благодать чиноначальника ангелів. Там ставав здоровим тільки той, хто перший входив до купальні після збурення води, а тут – всі, хто приходив із вірою, перші й останні, ставали здоровими. Там були необхідні притвори для перебування хворих, які довго чекали зцілення, бо деякі насилу тільки через 38 років отримували здоров'я, – тут же в один день або в одну годину хворий ставав здоровим. Про походження цього джерела розповідають таке.

Коли весь всесвіт був затьмарений язичницьким многобожжям і люди поклонялися творінню, а не Творцеві, – у той час в Ієраполі язичники шанували величезну і страшну єхидну; і вся країна, засліплена бісівською оманою, поклонялася їй. Нечестиві побудували на честь цієї єхидни храм, де і тримали її і, приносячи їй багато різних жертв, годували цю отруйну єхидну, яка шкодила багатьом. Єдиний істинний Бог, бажаючи просвітити світ світлом Свого пізнання і наставити людей, введених в оману, на істинну путь, послав у всі землі святих Своїх учеників та апостолів проповідувати Євангеліє всім людям. Двоє з апостолів – святий Іоан Богослов і святий Филип, – прийшовши один в Ефес, а інший – в Ієраполь, трудилися там у благовіствуванні Христовому. У цей час в Ефесі знаходився дивний храм та ідол відомої язичницької богині Артеміди. Озброївшись духовним мечем – Словом Божим, – на служителів цієї богині і тих, хто поклонявся їй, святий Іоан Богослов переміг їх: силою імені Христового він зруйнував храм і перетворив на порох ідола, і, таким чином, привів усе місто до святої віри. Після зруйнування ідола Артеміди святий Іоан Богослов пішов з Ефеса до Ієраполя допомогти святому апостолові Филипу; там же перебували у той час святий апостол Варфоломій і сестра Филипа – Маріамія. Разом з ними святий Іоан Богослов і послужив справі спасіння людей. Спочатку вони озброїлися проти єхидни, якій нерозумні люди приносили жертви, шануючи це творіння як бога. Своїми молитвами вони вбили цю єхидну, а тих, хто поклонявся їй, навернули до Єдиного істинного Бога, Який сотворив небо і землю. Ставши на місці, яке називалося Херотопа, вони прорекли, що на ньому засяє благодать Божа, що це місце відвідуватиме Воєвода небесних сил – святий архістратиг Михаїл – і що тут будуть звершуватися чудеса. Усе це невдовзі і збулось. Коли святий Іоан Богослов пішов проповідувати Євангеліє в інші міста, а святий апостол Филип постраждав від нечестивих, Варфоломій же і Маріамія також розійшлися по інших країнах, – тоді на тому місці, за пророцтвом святого апостола, з'явилася чудотворна вода. Так здійснилися слова Писання: "Проб'ються води в пустелі, і у степу – потоки. І перетвориться примара вод на озеро, і спрагла земля – на джерела вод... буде місцем для тростини й очерету. І буде там велика дорога, і путь по ній назветься шляхом святим" (Іс. 35, 6–8). До цього джерела почали приходити не тільки віруючі, але й невіруючі, бо чудеса, що звершувалися там, як гучноголоса сурма, закликали сюди всіх; і кожен, хто пив і вмивався з цього джерела, зцілявся від своїх недуг, і чимало, отримавши здоров'я, хрестилось в ім'я Святої Тройці.

У цей час у Лаодикії жив один еллін, у якого єдина дочка була німа від народження. Батько її дуже сумував через це і докладав багато зусиль для її зцілення, але, нічого не досягнувши в цьому, дуже засумував. Однієї ночі, заснувши на своєму ліжку, він побачив у видінні ангела Божого, який сяяв, мов сонце. Це видіння було дано йому не тому, що він був цього достойний, але щоб через нього він прийшов до пізнання істини і привів з собою інших до Бога. Побачивши ангела, він злякався, але в той же час почув від нього такі слова: "Якщо хочеш, щоб розрішився язик у твоєї дочки, то приведи її до мого джерела, що знаходиться в Херотопі, поблизу Ієраполя, – напої її водою з цього джерела – і тоді побачиш славу Божу".

Прокинувшись, чоловік цей дивувався з побаченого і, повіривши сказаним йому словам, відразу ж узяв дочку і поспішив до чудотворної води. Там було безліч людей, які черпали цю воду, хрестилися в ній і отримували зцілення від хвороб. Він запитав їх:

– Кого прикликаєте ви, омиваючись цією водою?

Ті відповіли йому:

– Ми прикликаємо ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, прикликаємо на допомогу і святого архістратига Михаїла.

Тоді той чоловік, звівши очі до неба і піднявши руки, сказав:

– Отче, і Сине, і Святий Душе, – Боже християнський, – помилуй нас! Святий Михаїле, слуго Божий, допоможи і зціли дочку мою!

При цьому він почерпнув води з джерела і влив її з вірою у вуста дочки; тієї ж миті зв'язаний німотою язик її розрішився на славослів'я Боже, і вона ясно промовила:

– Боже християнський, помилуй мене! Святий Михаїле, допоможи мені!

Усі ті, хто був там, дивувалися силі Божій і, прославляючи Святу Тройцю, величали святого архістратига Михаїла. Еллін же той, бачачи, що дочка його зцілилася, надзвичайно зрадів і охрестився разом зі своєю дочкою і всіма домашніми своїми, що прийшли з ним. На знак своєї подяки він побудував над чудотворним джерелом прекрасну церкву в ім'я святого архістратига Михаїла, Воєводи небесних сил. Благоліпно прикрасивши цю церкву і немало помолившись у ній, еллін той повернувся до свого дому.

На 90-й рік від побудови цієї церкви прийшов туди з Ієраполя десятирічний отрок на ім'я Архип; батьки його були ревними християнами і виховали сина в благочесті. Архип почав жити при церкві Святого архістратига Михаїла, будучи при ній паламарем. Отрок цей став керуватися в своєму житті таким правилом: з того часу, як він поселився при тій церкві, служачи Богові, він нічого не споживав з мирських страв і пиття: ні м'яса, ні вина, навіть хліба він не їв, але харчувався лише пустельною зеленню, яку сам збирав і варив; їжу він приймав один раз на тиждень, і то без солі, питтям же для нього служила лише незначна кількість води. Через таку стриманість цей отрок умертвив свою плоть і в таких чеснотах незмінно перебував від юності до самої старості, всією душею єднаючись з Богом і уподібнюючись житію безтілесних. Одяг його був дуже бідний: він мав тільки два веретища, з яких одне носив на тілі, а іншим покривав своє ліжко, викладене гострим камінням. Він це робив для того, щоб ті, хто входив у його житло, не бачили, що він спить на гострому камінні; узголів'ям же для нього служив невеликий мішок, наповнений терням. Таким було ліжко цього блаженного подвижника. Сон же і відпочинок його полягали в тому, що коли він відчував потребу у сні, то лягав на каміння і гостре терня, – так що це було швидше неспання, ніж сон, і відпочинок його був більше мукою, ніж спочинком. Бо який відпочинок для тіла – лежати на твердому камінні, і що за сон, коли голова спочиває на гострому терні? Щороку Архип переміняв свій одяг: тим веретищем, яке носив на тілі, він покривав своє ліжко, а те, яке було на ліжку, він одягав на себе; через рік він знову переміняв ті веретища. Так, не маючи спокою ні вдень, ні вночі, він умертвляв своє тіло і зберігав свою душу від тенет ворожих. Проходячи такий тяжкий і сумний шлях життя, блаженний Архип, взиваючи до Бога, молився: "Не попусти мені, Господи, порадіти на землі суєтною радістю, нехай не побачать очі мої ніяких благ світу цього, і нехай не буде для мене ніякої відради в цьому тимчасовому житті. Наповни, Господи, очі мої слізьми духовними, дай скрушення в серці моєму і благовлаштуй шляхи мої, щоб мені до кінця днів моїх умертвляти плоть мою і підкорювати її духу. Яку користь принесе мені ця тлінна плоть моя, створена із землі? Вона, як квітка, вранці розцвітає, увечері ж засихає! Але дай мені, Господи, ревно трудитися над тим, що корисно для душі і для життя вічного".

Так молячись і так повчаючись, блаженний Архип почав уподібнюватися ангелові Божому, який проводить небесне житіє на землі. І не про своє тільки спасіння піклувався святий, але й про спасіння інших, бо багато невірних навернув він до Христа і охрестив їх. Нечестиві елліни, бачачи все це, заздрили блаженному Архипу і, не зносячи преславних чудес, що звершувалися від святого джерела, зненавиділи цього праведного мужа, який жив там. Часто вони нападали на святого Архипа, тягали його за волосся і за бороду і, поваливши на землю, топтали ногами, і після різних катувань виганяли звідти. Але, будучи твердим духом подібно до адаманта, блаженний Архип все це мужньо терпів від ідолопоклонників і не відступав від святого храму, служачи Богові в святості і незлобливості свого серця і піклуючись про спасіння душ людських.

Одного разу нечестиві елліни, зібравшись у великій кількості, говорили між собою: "Якщо ми не засипемо землею те джерело і не уб'ємо тієї людини, одягненої в дрантя, то всі боги наші будуть повністю принижені тими, що зціляються там".

Після цього вони пішли засипати землею чудотворну воду і вбити неповинну людину – блаженного Архипа. Підійшовши до святого місця з двох боків, одні з них попрямували до церкви і до джерела, а інші поспішили до житла блаженного Архипа, щоб убити його. Але Господь, Який піклується про долю праведних і Який не дає їх у руки грішників, зберіг Свого раба від тих вбивць: несподівано у них омертвіли руки, так що вони не могли ними і доторкнутися до преподобного. Від води ж явилося незвичайне диво: як тільки нечестиві наблизилися до джерела, у ту ж мить вийшло з води вогненне полум'я і, направившись на беззаконних, відігнало їх далеко від джерела. Таким чином, беззаконники ці втекли з соромом від джерела і від преподобного Архипа, не заподіявши йому ніякого зла. Однак вони не напоумилися цим дивом: скрегочучи зубами, вони не переставали вихвалятися, що знищать те джерело і церкву, і служителя церковного. На тому місці була річка Хрісос, що протікала по лівий бік від церкви; беззаконники задумали пустити її на святе місце, щоб святе джерело, змішавшись з річковою водою, втратило свою чудотворну силу. Але коли вони почали втілювати свій злий намір і направили течію річки на джерело, щоб затопити його, тоді річка, за велінням Божим, дала своїм течіям інший напрям і потекла по правий бік від церкви. І знову нечестиві з соромом повернулися додому.

Були там ще дві інші річки, які протікали зі сходу і наближалися до того святого місця на відстані трьох стадій; назва однієї річки – Лікокапер, а іншої – Куфос. Ці річки зливалися біля підніжжя великої гори і текли праворуч, у Лікійську країну. Вселукавий диявол вселив нечестивим людям злий намір: він навчив їх пустити води обох тих річок на чудотворне місце, внаслідок чого повинен був зруйнуватися храм Святого архістратига Михаїла, а вода повинна була залити Святе джерело і потопити святого Архипа. Місцевість же ця була дуже зручна для скерування туди води, адже річки витікали з вершини гори, а церква була на самому низу. Змовившись, нечестиві прийшли у великій кількості зі всіх міст у селище Лаодикію і рушили до церкви. Поблизу церковного вівтаря знаходився величезний камінь; від цього каменя вони почали копати глибокий і широкий рів аж до тієї гори, під якою річки зливалися. Потім вони насилу прокопали рів, по якому вода могла бути пущена на церкву, і загатили ті річки, щоб накопичилося більше води; десять днів працювали нечестиві, здійснюючи цю суєтну справу. Бачачи діяння нечестивих, преподобний Архип припав у церкві до землі і зі сльозами молився Богові, закликаючи на допомогу швидкого предстателя – святого архістратига Михаїла, щоб він зберіг святе місце від потоплення і не дав порадіти ворогам, що прагнули погубити святиню Господню.

– Не відійду від цього місця, – говорив блаженний Архип, – не піду з церкви, але навіть і помру тут, якщо Господь попустить потопити це святе місце.

Через десять днів, коли вода піднялася, нечестиві розкопали те місце, по якому вода повинна була потекти по приготованому для неї шляху, і пустили річки на святий храм о першій годині ночі; самі ж відійшли звідти і стали на високому місці з лівого боку, бажаючи побачити потоплення святині. Тоді вода ринула вниз, зашумівши, як грім. Преподобний Архип, знаходячись в церкві на молитві, почув шум води і ще ревніше почав молитися Богові і святому архістратигові Михаїлу, щоб не було потоплене це святе місце і не раділи, але були посоромлені нечестиві вороги; ім'я ж Господнє щоб прославилося і щоб звеличилися ангельська сила і заступництво. І співав він псалом Давидів: "Ріки підносять голос, Господи, ріки підносять голос свій, ріки піднесли хвилі свої. Але Господь у вишніх могутніший від шуму великих вод, від сильних хвиль моря... Дому Твоєму належить святість, Господи, на довгі дні" (Пс. 92, 3–5).

Коли співав це блаженний Архип, то почув голос, який повелівав йому вийти з церкви. Вийшовши, він побачив великого предстателя і хранителя роду християнського – святого архістратига Михаїла, в образі прекрасного і дуже світлого мужа, як колись він явився пророку Даниїлу. Блаженний Архип, не будучи в змозі дивитися на нього, від страху впав на землю.

Архангел же сказав йому:

– Не бійся, – встань, підійди до мене сюди і побачиш силу Божу на цих водах.

Блаженний Архип встав і, підійшовши зі страхом до Воєводи сил небесних, зупинився за велінням його по лівий бік; при цьому він побачив вогненний стовп, що піднімався від землі до неба. Коли ж вода підійшла близько, архістратиг підняв праву руку і, зобразивши хресне знамення на поверхні води, сказав:

– Зупиніться там!

І в ту ж мить води повернулися назад. Так здійснилися слова пророчі: "Побачили Тебе води, Боже, і убоялися" (Пс. 76, 17). Води стали як кам'яна стіна і піднялися вгору, подібно до високої гори. Після цього архістратиг, повернувшись до храму, ударив жезлом у величезний камінь, що знаходився біля вівтаря, і накреслив на ньому хресне знамення. У ту ж мить загримів грім, земля затряслася і камінь розколовся надвоє, утворивши в собі величезну ущелину. При цьому архангел Михаїл промовив такі слова:

– Нехай буде знищена тут всяка супротивна сила і нехай отримають тут визволення від усякого зла всі, хто приходить сюди з вірою!

Сказавши це, він повелів Архипу перейти на правий бік. Коли преподобний перейшов туди, святий Михаїл гучно сказав водам:

– Увійдіть до цієї ущелини!

І в ту ж мить води з шумом потекли в кам'яну ущелину, і з того часу постійно текли цим шляхом через камінь. Вороги, які стояли по лівий бік і чекали побачити потоплення святого храму, від страху скам'яніли. Зберігши від потоплення свій храм і преподобного Архипа, святий архістратиг Михаїл піднісся на небо, а блаженний Архип подякував Богові за це преславне чудо і прославляв великого хранителя – архістратига Михаїла – за його велике заступництво. Тоді всі супротивники були посоромлені, у віруючих же була велика радість, і вони, приходячи до ангельського храму і чудесного джерела, разом із преподобним Архипом віддавали хвалу Богові. З того часу встановлено святкувати той день, у який звершилося чудо через явлення ангела. Преподобний Архип прожив багато років на тому місці, старанно служачи Богові, і помер у мирі, маючи 70 років від свого народження. Віруючі поховали його на тому ж самому місці, яке за зазначене вище чудо назване Хони, тобто занурення, тому що там води занурилися в камінь ("хонас" – отвір, впадина, розколина).

 

Прес-служба Михайлівського Золотоверхого монастиря