Статті

Друк

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в третю неділю після П’ятидесятниці

Головним у нашому житті має бути шукання Царства Божого і правди його, а все решта має бути підпорядкованим цій меті,- митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Читання з Євангелія від Матфея, яке ми сьогодні чуємо, завершується надзвичайно важливим закликом Спасителя, зверненим до кожного з нас: «Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? […] Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:31,33).

Що означають ці слова і до чого вони нас, як християн, мають спонукати?

Вони вказують нам на те, що в нашому житті та діяльності повинно посідати перше місце, бути головним, а що – бути підпорядкованим цій головній меті.

Головним у нашому житті має бути шукання Царства Божого і правди його, а все решта – має бути підпорядкованим цій меті, слідувати за нею.

Тут маємо зосередитися на слові «царство», бо воно є ключовим для подальшого розуміння.

Нам, людям, які живемо не в монархічній країні, а в республіці, слово «царство» може здаватися дещо архаїчним, застарілим. Однак у Божественному Одкровенні немає і не може бути нічого випадкового, і якщо Спаситель благовіствує нам про Царство Боже – то йдеться саме про царство, тобто про форму правління, пов’язану із зосередженням повноти влади в одній особі.

Погляньмо на Розп’яття Спасителя, звернімо увагу на той напис, що вміщено над Його головою – чотири літери, «І-Н-Ц-І», які скорочено означають: «Ісус Назорей, Цар Іудейський» (див. Ін. 19:19). За формою Спаситель був засуджений римським правителем Пилатом до смертної кари, до розп’яття на хресті, саме за те, що Він – Цар. І у розмові із цим суддею Господь Ісус Христос не відрікся від такого звання, але вказав, що воно має не земне, звичне для людей значення, але вище, духовне, про що читаємо в Євангелії від Іоанна: «Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси. Пилат сказав Йому: отже, Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого» (Ін. 18:36-37).

Давайте ще раз повторимо це слово Спасителя: «Кожен, хто від істини, слухається голосу Мого».

В чому є сутність влади? – в послуху, у виконанні одними волі інших, як це пояснив, наприклад, римський сотник, слова якого наведено в Євангелії від Луки: «Я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить» (Лк. 7:8). Христос, вказуючи на відмінність природи Його влади від влади земних володарів, говорить, що її джерелом є не просто воля людська, але божественна, є вічна, незмінна істина.

Царством або монархією іменуються, як ми вже сказали, такий устрій, коли вся влада зосереджена в одній особі, і підвладні зобов’язані виконувати волю цієї особи, виражену через постанови, укази та закони. Очевидним є те, що як небо відстоїть від землі, так Царство Небесне відрізняється від будь-якого земного владарювання і правління. І саме найменування «царство» використовується лише умовно, як образ, який допомагає нам краще зрозуміти реальність, що виходить за межі світу цього і за межі наших власних пізнавальних можливостей.

Після гріхопадіння вся природа людини, її розум, воля і почуття є затьмарені наслідками дії зла. І тому яким би праведним і мудрим не був той чи інший володар, але як люди, всі володарі самі є підвладні гріху. Достатньо навести приклади старозавітних царів Давида і Соломона, щоби переконатися в цьому. Бо хоча обидва вони були особисто Богом покликані до царювання і отримали Його благословення, і прославилися більше, ніж безліч земних царів, але не були вільними від гріха, і не всяке їх діло було добрим і праведним.

Влада ж Спасителя походить не від людей, але від Бога, вона заснована не на людській мудрості та праведності, а на божественній істині й святості. «Дана Мені всяка влада на небі і на землі» (Мф. 28:18) – засвідчує Спаситель перед учениками до того, як вознестися на Небеса. Не Сам Він привласнив цю владу, але отримав її від Отця через принесену на Хресті жертву, про яку нагадує нам і читання з Послання апостола Павла до Римлян, яке ми чули тепер.

Отже, хто хоче слідувати істині, ті мають виконувати волю Божу, сповіщену через Господа Ісуса Христа, в повноті підкорятися цій волі, слідувати за нею, бо вона є за визначенням блага і довершена, і хто виконуватиме її – досягатиме і блага, і довершеності. Ось це безумовне виконання волі Господньої кожним із нас і називається – Царство Боже. І коли ми знаємо це, тоді краще розуміємо слова, почуті нами сьогодні з Євангелія: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його».

Бо тоді розуміємо, що означають вони заклик до вивчення і пізнання кожним з нас божественної волі з метою її повного виконання. Це теж важливо підкреслити – ми повинні пізнавати волю Божу не заради самого пізнання, але заради того, щоби пізнавши – виконати цю волю. Не сперечатися з нею, не думати, що своїм людським розумом ми можемо чимось «обновити» божественну істину, чимось «збагатити» її, як нібито премудрі й вільні сучасні люди зможемо додати їй те, чого в ній нібито не вистачає. Все це омана і облещення такі самі, якими були омана та облещення змія, що спокушав прабатьків Адама і Єву думкою, нібито може бути щось краще, ніж воля Божа, і що додати до неї щось власне, що суперечить Божому повелінню – буде благом. Нічим добрим це не завершилося для прабатьків, які замість того, щоби «стати як боги» – відпали від єднання з істинним Богом, стали рабами гріха та підвладними смерті. Нічим добрим це не завершується і для людства, бо щоразу, коли воно намагається збудувати на землі «рай без Бога» – ці спроби обертаються великим стражданням та численними жертвами, в чому особливо можна було переконатися на сумних прикладах кривавих тоталітарних режимів XX століття.

Тож не земне благополуччя чи інші блага, які ми, як люди, собі уявляємо, слід ставити на перше місце в нашому житті, і не за ними, як за провідною зіркою, слідувати – але на чолі всього ставити волю Божу, Його заповіді, їхнє втілення в наше життя. Тоді також і всього корисного й необхідного нам, як духовного так  і матеріального, будемо досягати, бо це буде природними плодами виконання божественної волі.

Тому не випадково саме з проповіді про Царство Боже розпочинається принародне служіння Господа нашого Ісуса Христа, із заклику: «Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4:17).  Це є важливе свідчення, адже вказує на те, про що докладніше говориться і в читанні з Послання апостола Павла до Римлян, яке сьогодні чуємо, а саме – не ми самі, як люди, лише своїми ділами, своєю працею, досягаємо Царства Божого, і воно осягається нами не як відплата за нашу праведність, але отримуємо його як дар Божий, як вияв любові Небесного Отця до нас, Його дітей. Не ми наблизилися до Царства Божого, але Царство Боже наблизилося до нас!

«Царство Боже – не їжа i питво, але праведність, i мир, i радість у Святому Духові» (Рим. 14:17) – нагадує нам апостол Павло, а Спаситель роз’яснює: «Не прийде Царство Боже помітно, і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:20-21). Бо справді, не від їжі та пиття, не від одягу чи місця проживання, не від заможності чи положення в суспільстві залежить – виконуємо ми волю Божу чи ні.

Це залежить від нас самих, і у будь-яких зовнішніх обставинах ми можемо слідувати шляхом істини, втілювати в життя слова, які часто промовляємо в молитві до Бога: «Нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Лк. 11:2). І сьогоднішнє читання з Євангелія нагадує нам, що коли ми служимо Богові, а не віддаємо своє серце служінню тому, що від світу цього – то ніколи не будемо позбавлені піклування Божого. Бо якщо Господь турбується і про дрібних пташок, і про польові квіти, і про всяке творіння – то хіба Він відкине тих, хто через виконання Його волі, через слідування Його заповідям на ділі засвідчує свою любов до Нього – свого Небесного Отця? Хіба залишить нас без необхідного, хіба не дасть того, чого ми справді потребуємо? Бог з обітницею свідчить, що не залишить нас у потребі, не відкине нас, якщо ми не відкидаємо Його. Тому, дорогі брати і сестри, «шукайте спершу Царства Божого і правди Його!»

«Бо кожен, хто просить, одержує, – каже Господь – і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють» (Мф. 7:8).

Амінь!

Поширити у соцмережах: